Дослідницький інтерес до психологічних проблем старіння пов'язаний з демографічними змінами у сучасному світі, що виражаються в тенденції до збільшення населення літнього і старечого віку.

Старість являє собою заключний період людського життя, початок якого звичайно зв'язують з поступовим відходом людини від участі в продуктивному житті суспільства. Точне хронологічне визначення границь старості (тобто визначення вікової межі між зрілістю і старістю) не є можливим через значні індивідуальні розходження в прояві ознак старіння. Останні у свою чергу, виражаються в поступовому ослабленні усіх функцій організму людини і пов'язані з цілим комплексом соціально-економічних, біологічних і психологічних причин.

Цій темі присвячено багато різних матеріалів — теоретичних, методичних, дослідницьких, але тема залишається невичерпною і актуальною. Процес старіння є генетично запрограмованим процесом, що супроводжується певними віковими змінами в організмі. В цей період життя людини відбувається поступове ослаблення діяльності організма, зниження сили і рухливості психічних процесів, що знаходяться в тісному зв'язку з фактором фізичного здоров'я. Літні люди не такі сильні і не здатні, як в молоді роки, витримувати тривалі фізичні та нервові навантаження, загальний запас енергії у них стає менше.

З віком відбуваються суттєві функціональні та структурні зміни організму, що мають індивідуальні відмінності. При цьому одні індивідууми відчувають себе старшими за свій вік, а інші — молодшими. Мова йде не стільки про зовнішні ознаки, скільки про фізіологічні, анатомічні та психологічні прояви старіння. Процес старіння визначається співвідношенням між низкою внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх факторів належать особливості організації хромосом і реалізації закладеного генотипу, своєрідність обміну речовин, нейроендокринної регуляції, що забезпечує активність, перш за все, головного мозку, серцево — судинної та дихальної систем, стійкість імунологічного статусу. Ці внутрішні фактори сприяють найбільш успішній віковій адаптації організму до мінливих умов життя. До зовнішніх чинників належить спосіб життя, фізична активність, характер, шкідливі звички, стреси.

Старість є підсумком усього життєвого шляху людини. Дві тисячі років тому Цицерон у філософському трактаті про старість змалював переваги старості. Цицерон назвав інтереси розуму та гідні властивості характеру  найкращою зброєю проти старості. Він відкидав чотири головні звинувачення проти старості: перше — нібито вона перешкоджає діяльності; друге — ніби вона послаблює тіло; третє — ніби вона позбавляє людину мало не всіх насолод; четверте — що вона наближає людину до смерті. Період зрілості за віком, за станом духу людини названий був стародавніми греками часом «акме», що означало вершину, високу ступінь чого-небудь, момент найбільшого розквіту людської особистості, «тотожності собі».

І.С. Кон виділяє наступні соціально — психологічні типи в старості:

  • літні люди, що продовжують цікавитися громадським життям, вихованням молодого покоління, живуть активним повноцінним життям;
  • літні люди, що займаються справами, на які у них раніше не було часу;
  • літні люди, що знаходять головне застосування своїх сил в сім'ї;
  • літні люди, сенсом життя яких стає турбота про власне здоров'я.

Поряд з благополучними соціально - психологічними типами в старості, І.С. Кон звертає увагу також на негативні типи:

  • агресивні старі буркуни, незадоволені всім і вся, що не розкрили свій потенціал;
  • розчаровані в собі та власному житті, самотні й сумні невдахи.

Основними стресами людей похилого та старечого віку можна вважати відсутність чіткого життєвого ритму, звуження сфери спілкування, відхід від активної трудової діяльності. Найбільш сильним стресом в старості є самотність особливо для людини, що живе довго. Неоднорідність і складність почуття самотності виражається в тому, що стара людина, з одного боку, відчуває збільшення розриву з оточуючими, боїться самотнього способу життя, з іншого боку, вона прагне відгородитися від оточуючих, захистити свій світ від вторгнення сторонніх

Припинення трудової діяльності зумовлює підвищення тривожності, погіршення самопочуття і певне падіння соціального статусу. Якщо літня людина, вийшовши на пенсію, не налагодить нових аспектів для застосування своїх сил, то відбувається поступове звуження кола інтересів, зосередження на своєму внутрішньому світі, зниження здатності до спілкування; все це призводить до емоційного кризи.

Саме в цьому віці відбувається втрата друзів і рідних. Ідуть з життя старі друзі, діти починають жити своїм життям, часто окремо від літніх батьків. Всі ці моменти можуть приректи людину похилого віку на самотність. Вона позбавляється можливості спілкування, посильної допомоги, постійного руху і дії. Байдужість до себе і навколишнього світу згубно впливає на літню людину. Відсутність соціальних контактів веде до зниження життєвого інтересу.

Люди похилого віку особливо чутливі до прояву уваги і турботи. Як наслідок — зростає роль дружби. У цьому віці особливо зростає потреба в спілкуванні з друзями. Часто балакучість і деяка нав'язливість свідчать про брак спілкування. Старих друзів не залишилося, рідні живуть окремо, та й всі розповіді вже знають напам'ять. Погіршується здатність особистісних контактів, можливості встановлення соціальних зв'язків. Через зниження емоційного забарвлення у спілкуванні, посилюється роль стереотипів і навичок спілкування, накопичених в життєвому досвіді, що веде до стандартизації спілкування в звичайних умовах. До вікових змін можна віднести підвищену серйозність до всього, образливість. Невпевненість у своїх силах породжує тривожність та недовірливість.

Бездіяльність і пасивність призводять до пригніченості та нудьги. У такому стані підкреслюються негативні риси характеру — консерватизм, переоцінка минулого, прагнення повчати, буркотливість, егоцентризм, недовірливість. Щоб цього не сталося, літній людині необхідно робити зусилля над собою, не давати волі негативним емоціям, брати відповідальність за своє життя і свій стан на себе, а не перекладати її на рідних і близьких, прагнути самому шукати нові інтереси і проявляти себе в новій якості . Чітке усвідомлення можливих змін — вже є шлях до їх подолання.

Ще одним проявом літніх людей є постійні скарги на хвороби. Зростає попит на медичну допомогу, особливо медикаментозну. Наслідком органічних захворювань стають помилкові установки, незадоволені амбіції, емоційні стреси. Однак характер багатьох захворювань носить психологічний відтінок. Деякі люди похилого віку симулюють своїм станом, щоб привернути увагу близьких, бажаючи бути в центрі уваги. Через це виникає проблема кордонів психічної реальності у літніх людей, що в свою чергу призводить до появи досить поширеного явища, так званого «синдрому мученика», коли людина, що страждає від хвороб, реальних і уявних, включає у свої болісні переживання всіх навколо себе. Найчастіше це буває з самотніми старіючими жінками, які намагаються всіма силами впливати на життя своїх дорослих дітей. Людям похилого віку край необхідна належна увага, а головне розуміння їх фізичного та психологічного стану, з боку молодшого покоління.

Необхідно полегшувати людям похилого віку адаптацію до життєвих змін, так як можливість пристосовуватися до нових умов з віком зменшується. Потужним емоційним стимулятором для літньої людини є усвідомлення своєї корисності та значущості у колі сім'ї..

Сімейне життя у людей похилого віку стає зворушливим, знаків уваги один до одного в подружжя стає більше. Нормальні сім'ї в старості набувають абсолютно бездоганну якість — подружжя стають схожі один на одного. Найпотужніший стресовий фактор — це смерть близької людини. Перенести її вдається не кожному. Вміння перенести смерть близької людини досягається за рахунок дотриманням правил і ритуалів побудови відносин з оточуючими. Саме вони повинні допомогти людині пережити гіркоту втрати. Якщо ж людина замикається у своїх сумних переживаннях, зовні виявляючи їх в похмурій пригніченості, це призводить до того, що захворює сама, підтримуючи в собі стан стресу, і ранить навколишніх людей.

Не менш стресовим чинником є думка літньої людини про свою смерть. її лякає невідоме, небажання залишати своїх близьких улюблених людей.

Старі люди зазвичай говорять про свою смерть, частіше, ніж молоді. У них з'являється більше часу для роздумів, вони можуть оцінити своє життя з висоти своїх років. Чим менше у літньої людини часу йде на практичне застосування своїх сил і енергії, тим більше вона розмірковує. Роздуми стосуються, в тому числі, і страху смерті. Страх смерті приходить до тих людей, які оцінюють своє життя негативно, бачать в ній в основному негативні моменти. Це пригноблені, пригнічені люди, котрі не вміють радіти і приносити радість іншим.

Щоб уникнути цього переживання та інших стресових ситуацій необхідно дбайливе збереження сталих звичок та їх неухильне виконання, що вселяє людині спокій і відчуття непорушності буття. Психічна старість і немічність фізична -це не одне і теж. Ніщо так не руйнує людину, як усвідомлення того, що вона вимкнена із життя, відсутність майбутнього. Але якщо літня людина пов'язує свої радості з майбутнім своїх дітей, внуків або учнів, то вона зберігає собі перспективу розвитку як особистості, а разом з тим і духовну молодість.

Джерело - Інтернетвидання