Інвалідність - це не вирок

  У 1992 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів. Мета, заради якої цей день був проголошений, - це дотримання прав людини і участь інвалідів у житті суспільства. Ця мета була поставлена у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів, прийнятою Генеральною Асамблеєю в 1982 році і названа Десятиліттям інвалідів.

  Проведення Міжнародного дня інвалідів спрямовано на привернення уваги до проблем інвалідів, захист їх гідності, прав та благополуччя, на переваги, які отримує суспільство від участі інвалідів в політичному, соціальному, економічному і культурному житті.

  В Україні проведення цього дня встановлене Указом Президента, починаючи з 1993 року. В 2005 році був ухвалений закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні», яким визначені основні принципи створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для функціонування системи підтримки фізичного, психічного і соціального благополуччя інвалідів.

  Звичайно, цей день не можна називати святковим, проте він підкреслює необхідність досягнення забезпечення рівних прав інвалідів і їх участі в житті суспільства. Міжнародний день інвалідів - день підведення підсумків зробленого для цієї категорії громадян, аналізу фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня.

  Звісно, сучасне суспільство вже переймається проблемами інвалідів. Втім, як свідчать розповіді людей з особливими потребами, досить часто медичні працівники "не радять" їм мати дітей, або й взагалі відмовляються приймати пологи у інвалідів, не бажаючи мати проблем. Між тим ці люди особливо тягнуться до сімейного затишку і потребують тепла рідних рук. Тож якось нам усім разом треба вже переломити стереотипи своєї поведінки, щоб інвалідам, яких обійшла доля, було затишно жити з нами поруч.

  На долю цих людей випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Їх мужність та оптимізм - взірець для інших. Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються як можуть зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їх місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне - можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе людьми, як і всім нам. Ми всі рівні перед Богом.

  Як і інші соціально пригноблені категорії, інваліди об'єднуються в первинні організації для того, щоб виражати свої погляди, вимагати дотримання своїх громадських прав. Як правило, цього дня проводяться різноманітні форуми, публічні дискусії у ході яких окреслюються тенденції, шляхи та засоби, якими інваліди та їхні родини можуть досягти духовної та матеріальної незалежності в житті.

  Інваліди – це не просто категорія людей. Це окремі життя. Окремі трагедії. Окремі людські надії на те, що все буде добре.

  Інвалідність - це не вирок. Практика показує, що інваліди можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.

  У цей День всі повинні приєднатися до цієї міжнародної ініціативи і побажати всім, хто не байдужий цій проблемі, сил і здоров’я, засобів і успіху. Захищаючи гідності інвалідів ми захищаємо своє людське обличчя.

  За матеріалами ОЦЗ підготувала завідувач ІАВ А.Герасименко